 Діти – наша радість. Здається, що нічого для них не шкода: ні уваги, ні душі, ні ласки і турботи. Щодо матеріальних витрат, то тут варто було б встановити розумні межі. Про традиції українського економічного виховання та досвід американських родин очима психолога – наша наступна розмова.
Що робити, коли дитина, побачивши у вітрині магазину яскраву іграш-ку, несамовито кричить: "Купи!" І відразу ж поруч з’являються співчутливі бабусі, які з гіркотою і осудом в голосі зауважують: "Купіть дитині іграшку. Вам що кілька гривень шкода?" Звісно, не шкода.
Небезпека в іншому, адже більшість дітей отримують від своїх батьків все без сторонніх порад і на першу ж вимогу. А це є не найкращим проявом батьківської доброти. У дитини складається уявлення про миттєву доступність усіх благ. Захотілося нової забавки – потупотів ногами і мама з татом, бабуся з дідусем відразу кинулися до магазину. А хіба подарунок не має приносити радість? Обдаровуючи сина чи доньку надміру, ми убиваємо в них надію на сюрприз. Чого прагнутиме дитина, якщо вона отримує все наче за помахом чарівної палички. І чи не в цьому причина того, що діти не вміють співвідносити свої безмежні бажання з доволі обмеженими можливостями батьків.
В українській народній педагогіці не має глибоких традицій економічного виховання. Наші пращури навчали своїх дітей чесно трудитися на благо родини і громади, бути добрим господарем, бережно ставитися до матеріальних надбань й економити. Проте українці ніколи не спрямовували свою енергію власне на заробляння грошей. У нашій свідомості віддавна закарбувалося, що гроші – це насамперед плата за сумлінну працю і їх кількість залежить від якості роботи.
В українській ментальності закладено, що батьки мають бути економічно спроможними утримувати своїх дітей аж до зрілого віку. Це пов'язано з тим, що молоді люди в Україні стають фінансово самостійними лише після того, як збудують дім, створять родину, отримають освіту і стабільну роботу. Тоді як у Європі вже давно існує система "кредитування майбутнього". Діти заробляють гроші і відділяються від сім'ї в 16-18 років. Як каже народна мудрість: "Що то за батьки, що дітей до пенсії не догледіли".
Підприємництво як ознака нового економічного мислення почала розвиватися в українському суспільстві зовсім нещодавно, лише 20 років тому. Проте і до нині воно є надбанням незначної частини громадян. Залишається досить сильний вплив на свідомість українців "радянського" періоду життя, коли усі мали гарантовану роботу і гарантовану, хоч і невелику, заробітну плату. Тепер кожний повинен виборювати своє право на достойну працю і достойний заробіток в жорсткій конкуренції. Це спонукає до пошуку нових підходів в економічному вихованні підростаючого покоління української держави.
Освіта намагається заповнити прогалини в економічному вихованні дітей, запроваджуючи такі навчальні дисципліни як "Основи економіки", тематичні факультативи і гурткові заняття. Вже у другому класі школярі починають вивчати ази цих "дорослих" наук. Проте справжніми носіями економічного мислення для дитини були і завжди залишаться її батьки.
Своїм прикладом ведення сімейного господарства, формування сімейного бюджету і обігу фінансів вони закладають в нас певні економічні принципи, яких ми підсвідомо дотримуємося в подальшому житті. Відзначимо, приміром, що діти приватних підприємців в сенсі економічних знань і навичок вигідно вирізняються серед своїх однолітків. Вони вміють заощаджувати, краще орієнтуються в цінах на товари, цікавляться їх якістю, а окремі з них виявляють неабияку винахідливість, щоб заробити власні "кишенькові гроші": перепродають шкільні підручники, набирають тексти на комп’ютері за певну плату тощо. Ці діти легко оперують економічними термінами – "кредит", "дивіденд", "патент". "податок" і т. п., а у старшому віці вони беруть безпосередню участь в бізнесі батьків: виробляють нескладну продукцію на продаж, торгують на базарі і в крамницях, закуповують і сортують товар, обслуговують клієнтів у приватних кафе, перукарнях, готелях, допомагають в роботі на фермах, автомайстернях і т. д. і т. п.
Можна з твердістю сказати, що українські діти виростають більш адаптованими до нових товарно-грошових відносин, ніж їхні батьки. Однак для цього треба докласти ще чимало зусиль. Ось кілька порад батькам з економічного виховання в сім'ї.
- Обов'язково видавайте дітям "кишенькові гроші". Суму визначайте, спираючись на свої можливості, рівень необхідних витрат, характер дитини і її вміння розпоряджатися грішми. Якщо ваше чадо витрачає усі гроші одразу, розділіть тижневу суму на кілька частин.Радьте дітям, що можна купити за вручену їм суму грошей, на чому слід зекономити і як. Робіть це по-діловому і неодмінно дійдіть у цьо-му питанні обопільної згоди.
- Бажано, щоб діти звітували про свої витрати. Проте надміру суворий контроль над дитячими витратами позбавляє сенсу володіння власними коштами.
- Не пов'язуйте погану поведінку і неуспішність навчання дітей з їх грошима. Діти повинні мати свої чіткі обов'язки по господарству і робити це для родини безкорисливо. Шкільна освіта – це теж один з основних обов'язків дитини і база для її подальшого життя. Одноразові подарунки за старанність, а не за успішність навчання (бо не кожен може вчитися на відмінно) є прийнятними, тоді як щоденна плата за хороші оцінки – категорично ні. Плата за оцінки крім корисливості і надмірної любові до грошових знаків не призведе до нічого доброго.
- Погана поведінка дитини теж не є підставою для відмови їй у "кишенькових грошах". Під час конфліктів не обмежуйте призначену суму і так само не збільшуйте її після перемир'я.
- Не намагайтеся "наздогнати" багатих сусідів. Діти повинні розуміти, що ваші сімейні доходи не дозволяють збільшити суму їхніх "кишенькових" витрат.
- Всі сімейні покупки старайтеся планувати разом з дітьми. По-перше, це згуртовує сім'ю, привчає поважати інтереси один одного, по-друге, дозволяє об'єктивно оцінити економічну ситуацію і не вимагати чогось нереального.
- Ніколи не обговорюйте при дітях і без них також, як живуть інші, що купують, чим заробляють. У вас свій рівень доходів, свій образ життя, своя структура витрат. Заздрити сусідам, наслідувати їх неетично, і краще не бути в цьому прикладом для дітей.
Цікавим для вихователів і батьків буде досвід економічного виховання американських родин. Є в ньому чимало корисного і неприйнятного для нас. Ось поради американського психолога Лінди Барбанел з її книжки "Від скарбнички до кредитної картки".
Для дітей дошкільного віку. Починаючи з трьох років дитині належить щотижня видавати по 2-3 гривні на кишенькові витрати і збільшувати цю суму на гривню з кожним наступним днем її народження. Сума не повинна бути надто мізерною, аби дитина мала можливість придбати дійсно щось приємне.
Дітям не слід давати гроші за роботу, яку вони виконують вдома. Вони мають допомагати батькам безкорисливо – вже тільки тому, що вони є членами сім’ї. Якщо ви не хочете давати дітям гроші на кишенькові витрати, американці все одно рекомендують вчити, як правильно їх витрачати. Для цього можна, йдучи до магазину, дати дитині гроші, аби вона сама розрахувалась за покупку. Звісно, тут завжди існує ризик, що дитина вимагатиме нову іграшку, на яку ні вона, ні ви не маєте коштів. Але саме в тому й полягає весь фокус, щоб вона врешті зрозуміла: отримати бажане можна тільки за допомогою заощадження. Важливо пояснювати дошкільнятам різницю між тим, чого їм хочеться і що необхідно.
Навчаючи своїх дітей з раннього віку мистецтву поводження з грішми, американці виховують їх у цілковитому переконанні, що все в цьому житті продається й купується за певну ціну. Але при цьому дуже важливо виховати правильне ставлення до грошей як до засобу, а не мети життєдіяльності людини. Дитина має бачити, що її батьки ставляться до грошей легко, не тремтять над ними, не говорять повсякчас про розпродаж і відсотки, не обговорюють у її присутності свої фінансові проблеми й труднощі. В неї мають залишитися спогади про дитинство як про чистий і незатьмарений жадобою наживи.
Інформацію підготувала Найда В.П., вихователь дошкільного навчального закладу "Центр розвитку дитини" |
