Це ж як вірш! Є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова - це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки - це ж як вірш!
Називний питає: хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпує свого -
хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все
давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У
знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?
А
орудний хоче знать: ким? Чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А
місцевий - де? В якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.
