 Є люди, як
свічки, згоряють, відходять
у небуття.
Є люди, як зірки, горять
і світять все
життя. Народилася Леся Українка 25 лютого в Новгород – Волинському, в славній
родині Косачів (Лариса Петрівна Косач - Квітка).
Батько Лесі – Петро Антонович Косач був людина освічена й для свого часу
передова, а натурою лагідна та добра.
З боку матері рід (Драгоманових) сягає в бурхливі часи козацьких війн з
турецько-татарськими загарбниками. Лесина мати палко кохалася в мистецтві,
невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини, вишиванки, а також
пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна письменниця і друкувалася під
прізвищем Олени Пчілки.
Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре
володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї
бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.
Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села
Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія
заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. В цьому селі Леся за
допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних
людей дуже багато пісень
До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела,
любила співати й дуже добре танцювала із братом "козака". Коли їй
виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно
вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори.
Любила Леся й серйозну роботу – господарчу.
Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала.
Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася
мережити батькові сорочку.
Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день
аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило.
Ось як розповідає її сестра Ольга:
"… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як
святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали,
вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що
й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами:
ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька
років. Але від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала
"тридцятирічної війни" з туберкульозом. В той час, коли не боліла
нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени
1883 року.
Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову
почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на
Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і
витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров'я, звів її у
передчасну могилу…"
Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й образотворчого мистецтва,
з нахилом до засвоєння мов, Леся Українка виявила свій хист у різноманітних жанрах
художньої літератури.
Леся Українка була талановитою перекладачкою, вона знала багато мов: російську,
італійську, німецьку та ін. Вірші Гейне, Байрона, Ади Негрі, уривки з творів
Данте й Шекспіра, давні єгипетські пісні у її відтворенні.
У 1884-1891рр. Леся Українка
написала поезії для дітей, які об'єднала в цикл "В дитячому крузі".
Тут вміщено твори для дошкільнят і молодших школярів. Починаються творами, що
добре сприймаються навіть маленькими. Лесі в той час було 16 років. Але її
прагнення пояснювалося тим, що вона сама була дитиною і жила ще враженнями дитинства.
В ній жив великий педагогічний талант, вроджений хист виховательки. У вірші
"На зеленому горбочку" відчувався відгомін народного забавляння,
утішок, які так любили малі діти. На початку вірша хатинка
"притулилася", що як не характеристика стану дрімоти, а ось в кінці
вона вже зовсім інша – розвеселена, сонячна. Від вірша віє ароматом дитинства,
він близький до народних пісеньок, до того ж написаний віршованою формою, що
так люблять малята, легко заучуються напам'ять. Л. Українка написала такі
вірші: "Літо краснеє минуло", "Діти нудяться в хатині",
"Тішся дитино, поки маленька", "Колискова" та багато
іншого.
"Лісова пісня" – шедевр Лесі Українки. Це твір про силу,
життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу. Рядки "Лісової
пісні", підводять до думки, що мистецтво може бути великим, лише тоді,
коли вона відтворює народні діяння, прагнення до вільного і гарного життя.
Леся Українка писала все своє життя. Останні сили покидали вже її коли вона
писала казку "Про велета". З ясним розумом, що вражав сучасників гостротою
і далекосяжністю суджень, помирала Леся Українка. Сталося це 1 серпня 1913 року
місті Сурамі в Грузії в оточенні рідних і друзів. Похорони відбулися через
кілька днів у Києві.
Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій
хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його
соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без
боротьби вона не бачила життя. |
