 Сію, вію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю! На щастя, на здоров'я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік, - Жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові З Новим роком та з Василем!
Дай, Боже! У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня
– у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із
прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти
старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався
різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки
наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1
вересня.
Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв
обрізання відповідно до старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої
статі. Після виконання обряду дитині дали ім'я, провіщене архангелом Гавриїлом
в день передання благої вісті Діві Марії — Ісус.
Перший посівальник — приносить до оселі щастя. Відповідно
до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.
У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на
1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Традиція
відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року,
коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і
називався днем Василя.
14 січня — за церковними святцями — свято Обрізання
Господнє.
З 13 на 14 січня в Україні святкують старий Новий рік.
А 14 січня свято на честь Василія Великого (329—379),
архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Тому це свято
називається Василя.
Святий Василь зробив дуже багато для віруючих людей,
зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та
мужності. Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у
кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан.
Його життя — справжній зразок для наслідування.
Св. Василь Великий вважався покровителем землеробства.
Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із
відповідними примовляннями.
Засівання - це давньослов'янський новорічний
звичай.
Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива
справа — посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені
зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної
відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в
рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей.
У перший день Нового року дорослі й діти, переважно
чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і
бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали
побажання, виконувані речитативом:
Сійся,
родися,
Жито,
пшениця,
Всяка
пашниця,
Зверху
колосиста,
Зі споду
корениста.
Будьте з
святом здорові,
З Новим
роком!
Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її
грішми: Ось тобі грош - будь завжди хорош!
Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували
посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.
Засівальників сприймали як самих бажаних гостей,
запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або шоб свати сідали (так
казали там де були незаміжні дівчата).
Щедрування — давній звичай новорічних обходів,
під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили
господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду.
Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою,
обрядовими іграми з масками. Щедрівка увібрала в себе національний колорит та
менталітет нашого народу
Для дівчат день Василя був досить важливим, тому вважали,
що ворожіння у цей день завжди збуваються і що б не вийшло — так і буде. На
день Василя відбувалися й народні обряди свята. | 
